Зрозуміти і пробачити: Бандера як ідеологічне фіаско майдану

Після здобуття незалежності в Україні, як і у всіх новоутворених республіках, утворився ідеологічний вакуум — стара система цінностей рухнула, а ось запропонувати щось натомість старі комуністичні ватажки, які стали найголовнішими демократами, так і не змогли, незважаючи навіть на свою політичну і ідеологічну підкованість.Після здобуття незалежності в Україні, як і у всіх новоутворених республіках, утворився ідеологічний вакуум — стара система цінностей рухнула, а ось запропонувати щось натомість старі комуністичні ватажки, які стали найголовнішими демократами, так і не змогли, незважаючи навіть на свою політичну і ідеологічну підкованість.

Після 25 років розведення української номенклатури молодшими кадрами і її фактичного здрібніння до рівня Гройсманом та Парубія, «новоприбулі» майданні реформатори не знайшли нічого кращого як скористатися світовим досвідом в побудові ідеології шляхом звернення до славних витоків державності і багату історію. Однак тут виявилося, що практично всю українську історію неможливо відокремити від історії Росії, що нинішні еліти, з цілком зрозумілих причин, щосили намагаються уникнути. Ось і виходить, що крім легендарних «древніх укрів» і героїв ОУН-УПА як приклади для наслідування запропонувати особливо і нема чого. Таким чином в якості ідеологічної основи була взята боротьба ОУН-УПА проти радянських окупантів, що відмінно лягло в загальну канву внутрішньої і зовнішньої політики постмайданної України.

Однак, як виявилося, дана ставка була досить ризикованою — адже крім явно неоднозначного сприйняття даної ідеї серед українського суспільства, що вже призвело до серйозних негативних наслідків, існують труднощі з її міжнародним позиціонуванням. Адже з точки зору міжнародного права українських націоналістів досить складно назвати лицарями без страху і докору адже крім відомого колабораціонізму за часів Другої Світової війни, вони заплямували себе злочинами проти цивільного населення. І якщо на вбивства власне українців та інших громадян СРСР в період 1945-1954 рр міжнародне співтовариство хвилюють вкрай мало, то злочини проти громадян Речі Посполитої є набагато більш вагомим фактором. Особливо з точки зору поляків, які на офіційному рівні визнали геноцидом польського населення події 1939-1940 рр, які отримали назву Волинської різанини, в ході яких не територіях, нині є західними областями України, було по-звірячому вирізано кілька десятків тисяч поляків — переважно жінок, дітей і людей похилого віку. Варто особливо відзначити, що основну відповідальність за те, що трапилося польська сторона покладає саме на Організацію українських націоналістів.

І все б нічого, однак саме Польща на даний момент є основною сполучною ланкою і адвокатом України перед ЄС і такий крок з боку Польщі є для України вкрай неприємним і ставлять політичне керівництво в вкрай неприємне становище. Визнати точку зору поляків — значить обнулити всі «досягнення» останніх двох років і фактично визнати ідеологічне поразку перед ЛДНР і РФ. Піти в відмову — значить ризикнути поставити під удар відносини з головним європейським союзником.

Виходячи з цього в Україні зараз активно проводиться медіа-кампанія примирення і прощення, основною ідеєю якої є знаменита фраза Олександра Родіоновича Бороданя: «Зрозуміти і пробачити» — так, мовляв, різали, ну з ким не буває? Прокотить чи такий підхід? Цілком може бути. Однак варто зазначити, що далеко не всі в Україні готові смиренно покаятися, натомість намагаючись покласти відповідальність за події 75-річної давності на поляків.

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *